ЛІТОПИС Білківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів №2
Безпросвітне було колись життя в селі. Багатовіковий чужоземний гніт особливо позначився на народній освіті. Окупанти не були зацікавлені в розвитку національної культури українського населення села. Вони вживали всі засоби для того, щоб знищити все українське, проводили політику мадяризації населення. В 1875 році в центрі села була збудована перша державна народна школа в двох класах яких вчилося 80 дітей, що становило 1/8 тодішніх школоповинних дітей. З її відкриттям австро – угорські власті переслідували мету не так навчального характеру, як мадяризації населення. На початку ХХ століття в присілках села відкриваються ще 5 однокласних початкових шкіл, а в 1923 році після довго прохання громадян села була відкрита горожанська школа, яка стала справжньою кузнею кадрів для різних галузей народного господарства.
В рукописній історії Білківської школи названі прізвища вихідців з Білок, які здобули освіту за всю історію села аж до 20-их років цього століття. Син великого поміщика Дорвоша закінчив університет, а нащадок другого багатія Клайн – торговельну школу.
З селян же лише троє Семен Цібеленко, Василь Копа та Михайло Горзов у 1947-1950-их роках вивчились на церковних дяків і працювали в селі вчителями. Ось це і вся інтелігенція, що вийшла з Білок майже за ціле століття, бо й за чеського буржуазного режиму не легко було вибиватись в інтелігенти дитині простого робітника чи селянина. Яскравим свідченням цього є те, що до 1945 року в Білках були тільки 2 громадяни з вищою і 14 з середньою освітою.
Покращився доступ до знань за радянської влади. За роки Радянської влади 1200 чоловік закінчили середню школу, понад 200 чоловік здобули вищу освіту. В профтехучилищі здобувають спеціальність сільського механізатора 720 учнів.
Освіту школи розвивали
1949-1950
Малинич Арнольд Васильович
1950-1956
Боднар Софія Григорівна
1956-1957
Гецко Михайло Юрійович
В перші роки існування Білківська семирічна школа (Ицькова) була побудована навпроти сучасної. Її директором у 1951 році була Боднар Софія Григорівна. Після неї керівництво школи було передано у руки Пітри Петра Юрійовича. Умови не були такими як зараз. Класи не були добре забезпечені теплом, вікна мали щілини, через які продувало холодом. Центрального водопостачання не було, воду приносили у відрах, поряд клали чашку. Були важкі умови!

Розпочато будівництво восьмирічної школи в 1977 році, коли посаду директора обіймав (до 1986 року) Пітра Петро Юрійович
Цьому раділи всі: вчителі, учні, батьки… Кожен сподівався, що вчитися в нових стінах буде комфортніше. Адже та будуть нові, просторі, затишні класи.

Наступним директором був Горзов Михайло Петрович, за час керування якого у 1986 році було продовжено будівництво нашої школи. Після будівництва, школа довго пустувала, тільки завдяки Михайлу Петровичу через 3 роки продовжилось будівництво. Він так говорив: “Діти Ковбасова мають ужитися в новій, сучасній школі.”
11 лютого 1986 року було урочисте відкриття “девятирічної” школи. Всі кабінети було добре обладнані!
Однією особливістю класів був радіовузол. За його допомогою директор міг чути все, що відбувається в класах.
Батьки і вчителі допомагали будівельникам закінчити будівництво школи. Спортзал не був у проекті школи. А Михайло Петрович настояв на тому, що спортзал повинен бути у кожній школі для нормального спортивного життя, і звернутися до архітекторів, які спланували цю споруду.
Фінансовими питаннями зайнявся колгосп “За нове життя”. На підлозі повинна була стояти плитка, але Михайло Петрович домігся щоб у класах була дерев’яна підлога. Він говорив: “Діти не повинні 6 годин сидіти на цементі, бо після закінчення школи вийдуть хворі.”

1986 рік – відкриття нового корпусу школи.
Тут можна побачити неприховану радість прекрасного педагога, умілого організатора, вимогливого директора і просто хорошої людини.

Наступним директором школи став Кудло Леонід Іванович, який продовжував справу Михайла Петровича. Школа процвітала
З 1986 р. школу очолює Кудло Леонід Іванович, продовжує створювати благоустрій школи, обладнюються класи, кабінети, встановлюється підлога у спортзалі, а також його ремонт, обладнання душових кімнат за співпраці з голландською місією під назвою “Допомога без кордонів”.

За вміле керівництво Магдалини Михайлівни Семак з 1999 року по 2005 рік про нашу школу дізнались в Києві! Було проведено ряд семінарів, де вчителі обмінювались досвідом роботи.
Ще наші предки називали здоров’я “найціннішим маєтком”, “безцінним скарбом”. Казали: “Без здоров’я і сила не мила”, вважаючи, що і настрій, і працездатність, і прагнення до творчості залежить від стану здоров’я людини. У наш час, час несприятливої екологічної ситуації, постійних стресів, порушення психічного стану здоров’я, конфліктів, надмірного навантаження в школі виникає велика кількість відхилень від норм здорoв’я: викривлення спини, ослаблений зір, послаблена нервова система, понижений імунітет, витривалість.
Наша школа розташована в мальовничому присілку Білок – Ковбасові! Ця місцевість досить віддалена від гамірних центральних вулиць та автодоріг. Недалеко від школи – ліс та мальовничі передгір’я Карпат, перед школою – невеликий скверик з берізок та кленів, посаджених та доглянутих учнями школи. Врахувавши все це колектив школи ще у листопаді 2002 року за підтримки профспілкового комітету школи вирішив почати роботу по створенню Школи сприяння здоров’ю. Під керівництвом адміністрації школи (Директора Семак М.М. та заступника директора школи Котич Р.І.) було вивчене документаційне забезпечення школи сприяння здоров’ю. Зібрані і систематизовані матеріали і була створена модель такої школи. Матеріали, надіслані на обласний конкурс – Захист моделей подібних шкіл, були відзначені грамотою і стали початком великої і клопіткої діяльності навчального закладу.
Успішна робота по оздоровленню школярів неможлива без зміцнення матеріально-технічної бази школи (упорядкований спортзал та надвірні споруди для занять з фізичної культури). Діти із задоволеннями відвідують уроки та спортивні гуртки, бо тут можна знайти свій шлях до успіху, розкрити свої здібності та таланти. Раз на місяць у нас проходить шкільний День здоров’я .
У нашому навчальному закладі навчається велика кількість учнів ромської меншини. Це діти з особливими потребами, і саме тому адміністрація школи Семак М.М. у співпраці з іншими вчителями організували клас, де навчалися учні ромської меншини. Цю важливу ділянку роботи довірили вчителю початкових класів Балог О. С.
У класі навчалося 9 учнів. Завдяки цьому вчителька мала можливість більше уваги приділяти кожному учневі. Ольга Семенівна налагодила тісну співпрацю з бароном циганського табору. Непомітно пролетіли 4 роки, але результат був позитивний. Серед півсотні учнів діти з циганського класу відрізняються допитливістю, дисциплінованістю, охайністю… Дай Боже, щоб у майбутньому вони стали добропорядочними громадянами нашої держави!

Школа продовжує працювати під керівництвом Петра Васильовича Чорби – нинішнього директора!
Більшість учнів після закінчення школи продовжували навчання у Білківській ЗОШ І-ІІІ ступенів, що знаходить у центрі села Білки. Їм приходилось зранку іти пішки близько 4~5 кілометрів, а окремим ще більше. Батьки неодноразово зверталися до адміністрації школи, до сільського голови, бо Іршавської РДА з проханням реорганізувати школу І-ІІ ступенів в школу І-ІІІ ступенів, щоб їхні діти здобували повну середню освіту у стінах рідної школи.
Держава пішла назустріч обмотивованому проханню батьків, вчителів та громадськості села. В серпні 2006 року рішенням Іршавської Районної ради школа отримала новий статус – ЗОШ І-ІІІ ступенів №2. А в червні 2008 року школа урочисто випускала перших одинадцятокласників.

2006 рік
Школа реорганізована у Білківську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №2
На сьогодні в школі працюють 21 її колишніх випускників. У школі навчається 370 учні, які об’єднані в 18 класів. Працюють 3 групи продовженого дня.
Маємо: спортивний зал, спортивний майданчик, мале футбольне поле, бібліотеку, їдальню, майстерню, народознавчу світлицю
Діють кабінети: фізики, хімії, інформатики, музичного мистецтва, української мови та літератури
Співає не рік і не два, бо вже має п‘яте покоління учасників. Самодіяльні артисти приходять і відходять, змінюють одні одних, а «Дзвіночок» усе співає і співає, даруючи людям добрий настрій. Бере свій початок теперішній «Дзвіночок» з глибокої «Кирниченьки», і саме з «Кирниченьки», а не з «Криниченьки» бо так уже в Білках, що на Іршавщині говорили й говорять, і так називали перший самодіяльний ансамбль школи.
Великий вклад у розвиток художньої самодіяльності школи внесли Зейкан Марія Михайлівна, заступник директора школи та Паньканинецуь Ірина Олександрівна, заслужений вчитель України, художній керівник.
Аналізуючи досягнення «Дзвіночка» можна з упевненістю сказати що він заслуговує нагороди, а його керівник цілком достойна звання заслуженого діяча мистетсв україни. Хочеться звернути увагу на наступність у роботі художнього керівника, це виявлення талантів у дитячому садку, підготовча група ансамблю, основна група зразкового вокального ансамблю «Дзвіночок». Багато вихованців Ірини Олександрівни продовжують справу свого наставника – семеро з них пішли по її стежці і стали вчителями музичного мистетцтва. Такої думки не тільки учасники ансамблю, а й усі хто слухав і бачив його виступи.
